Йосип БРОДСЬКИЙ (в перекладі В. Ляшкевича)

ОДІСЕЙ ТЕЛЕМАКУ

Мій Телемак, під Троєю війна
закінчена. Хто переміг — забув я.
Напевно греки: стільки мертв’яків
вдаль дому здатні кинути лиш греки…
І все-таки ота моя дорога
додому виявилась надто довга,
так ніби Посейдон, поки ми там
втрачали час, порозтягав простори.
Мені неясно, де знаходжусь я,
що перед мною. Чийсь нечистий острів,
кущі, будови, рохкання свиней,
геть здичавілий сад, якась цариця,
трава й каміння… Милий Телемак,
всі острови один на одний схожі,
коли подорожуєш довго й мозок
збивається вже, облічившись хвиль,
сльозяться збиті горизонтом очі
й солене водне м'ясо застить слух.
Забув я, чим закінчилась війна,
і скільки зараз літ тобі, забув я.

Рости великий, Телемак, рости.
Богам лиш знати, стрінемось чи знову.
О, ти сьогодні вже не немовля
перед яким здержав я був биків.
Коли б не Паламед, ми жили б разом.
Хоч може правда з ним: без мене
ти пристрастей Едіпових позбувся,
і сни твої, мій Телемак, безгрішні.

***