Йосип БРОДСЬКИЙ (в перекладі В. Ляшкевича)

POST AETATEM NOSTRAM

VII. Вежа

Холодний полудень.
Зникаючий посеред щільних хмар
стрімкий залізний шпиль міської вежі
в один і той же час незмінно служить
громовідводом, маяком і місцем
державного підйому стяга.

Всередині ж розміщена тюрма.

Колись полічено: повсюди звично —
в сатрапіях, під сінню фараона,
у мусульман, в епоху християнства —
сиділо, чи ж бо страчено було
десь шість процентів підданого люду.
По цій причині з сотню літ тому
дід нинішнього цезаря задумав
реформу правосудд'ю. Відмінив
безбожний звичай осуду до страти
і змістом особливого закону
ті шість процентів вкоротив до двух,
в тюрмі сидіти зобов'язаних, увжеж,
довічно. Значення не мало вкоїв
ти злочин, ачи був невинуватий;
закон, насправді, мов податок. Так
тоді і збудували дану Вежу.

Незносний блиск хромованої сталі.
На сорок третім поверсі пастух,
лицем пропнувшись крізь ілюмінатор,
свою усмішку посилає вниз
прибігшій бачити його собаці.

***