Йосип БРОДСЬКИЙ (в перекладі В. Ляшкевича)

POST AETATEM NOSTRAM

ІV

Висушлива опіслясвятна ніч.
Стяг в підворітті, мов коняча морда,
повітря мне губами. Лабіринт
порожніх вулиць в місячному світлі.
Чудовисько, напевно, міцно спить.

Чим дальш палацу, то тим менше статуй
й калюж. Фасади покида ліпнина.
І двері, що виходять на балкон,
зачинені. Що ж, видимо і тут
нічний покій рятують тільки стіни.
Від власних кроків лиховісний звук
є в одночас беззахистним. Повітря
вже срізь просякле рибою. Хати
кінчаються. Та місячна дорога
струмує далі. Чорна, в ніч, фелука
її перетинає, наче кішка,
і розчиняється в пітьмі, дав знак,
що далі, власне, йти не варто зовсім.

***