Анна АХМАТОВА (в перекладі Едуарда Рахімкулова)

* * *

Соломинкою п’єш мою душу.
Знаю, смак цей гiркий i хмелевий.
Та молiнням тортур не порушу,
О, мiй спокiй багатотижневий.

Коли скiнчиш, скажи. Не печально,
Що душа моя на тiм свiтi.
Я на стежку ступлю недальню –
Подивитись, як грають дiти.

На кущах цвiте агрусу сланець,
I за тином провозять цеглу.
Хто ти: брат мiй, а чи коханець,
Я забула, й забути треба.

Як яскраво тут, як незатишно,
Спочиває натомлене тiло…
Перехожi ось думають лише:
Щойно вчора, либонь, овдовiла.

***

Джерело: Едуард Рахімкулов.